Популярний актор - про вбивство кінематографа, грошах і собаці
«Щасливе кохання або нещасна - тут від тебе нічого не залежить...»
Максим Аверін, відомий всім по серіалу «Глухар», зараз знімається в картині Мирослава Малича «Горюнов». Для його героя - підводника, капітана 1-го рангу - честь і гідність цінніше життя. Втім, всі останні роботи Аверіна - «Служу Радянського Союзу!», «Скліф», «Фурцева», «Жила-була одна баба» - зачіпають найважливіші теми: щастя, чесність, любов.
«Жлоби це придумали!»
«Аіф»: - Максим, знаєте, що мені сказали в «Сатирикон», коли я запитала, чи є ви в театрі? «Аверін тут. Чуєте? Він постійно на сходах наспівує». Ви завжди були такий - розкритий і безпосередньоякісне?
М.О.: - Чим частіше ти у хорошому настрої і чим більше у тебе позитиву, тим більше хорошого повернеться - я перевіряв на собі. Одного разу думаю: «Треба з ким-то посваритися! Може, це додасть драйву перед виставою». Не вийшло! Як тільки я негатив випускаю з себе - все, опустошаюсь, вже нічого не можу робити. Я потребую мене любили! Як тільки ти розумієш, що до тебе добре ставляться, у тебе вірять, думаєш: «Значить, я самий сміливий, найсильніший». (Посміхається.)
Нам всім потрібно один до одного добрішим ставитися… Ми в Росії душевно оголені - з-за те, що у нас нещасть і бід більше, ніж щастя…
«Аіф»: - Цікаву тему ви торкнулися - щастя… Від чого це залежить? Ось раніше у вас була одна пара туфель, і та старшого брата. А зараз гонорари, популярність, нарозхват і в кіно, і в театрі. Все це принесло душевне задоволення?
М.О.: - Швидше незадоволення зросло! Це як їхати на велосипеді в гору: чим вище, тим важче. Я почав ще більше до себе висувати претензій. Кожен раз задаєшся питанням: «А не спустився чи ти на одну сходинку вниз? А раптом вже обріс лускою якихось навичок?» Що стосується грошей... Жлобскую фразу «Артист повинен бути голодним» придумали ледарі. Артист повинен бути голодним до творчості, до вражень, до того, щоб вбирати, рости, збагачуватися внутрішньо, читати, бачити...
У музиканта, танцівника є тренінг. Верстат, інструмент… І лише актор - єдиний представник мистецтва, який повинен весь час ятрити свою душу. Це його тренінг. Багато зупиняються у творчості, як тільки починають варитися у власному соку. Не чують вулиці, не чують світу, соціальної, політичної обстановки не знають. А насправді все це - та начинка, яка в тебе входить, і завдяки їй розумієш: на сьогоднішній день ти повинен звучати так, так дихати. Не можна свій світ створювати окремо від решти світу! А щастя... Знаєш, як не дивно, я став відчувати себе щасливим, коли мудріше навчився дивитися на дружбу, на заздрість, на любов, на підлість. Раптом зрозумів: треба прощати, прощати... Мені буває боляче, я нормальна людина. Але я заздалегідь намагаюся пробачити.
«Аіф» - А що саме про дружбу ви зрозуміли?
М.О.: - Що це випробування не тільки для мене. На щастя, мені гріх скаржитися. У мене давній-давній сформований коло друзів.
Але взагалі вся ця популярність... Правильно говорила моя улюблена Людмила Марківна Гурченко: «Друзі не в біді пізнаються, а у радості...»
«Аіф»: - Але, може, і ви, ставши відомихвим, змінилися не в кращу сторону?
М.О.: - В людському спілкуванні аніскільки не змінився, тільки в професії став жорсткішим. Наприклад, можу тепер чітко сказати: «Ви не маєте права займатися цією професією». Зараз є величезна кількість режисерів, яким взагалі незрозуміло хто дав дипломи. І ось вони мені починають щось пояснювати, «втирати». Я кажу: «Дайте самостійно я зроблю свою роботу». Або ще приклад. На епізодичні ролі зараз беруть не акторів, а людей з вулиці. І вони постійно зривають процес... Так, продюсер заощадив, йому все одно, скільки було витрачено сил, емоцій, а дубль був не один, тому що є великі плани, загальні. І ти стоїш і думаєш: «Е… твою мать!» По-іншому не можу сказати! А чому я не прийду зараз в операційну лікарні імені Скліфосовського і не скажу: «Дайте я зроблю надрезик. Я лікаря грав, я можу»? Але чому тоді в мій храм заходять всі, кому не лінь, і починають топтати?! Непрофесіоналізм - це насправді вбивство нашого кінематографа, початок великої катастрофи.«Почуття - це не похід в магазин»
«Аіф» - А любов робить людину щасливою?
М.О.: - Любов - це не похід в магазин за молоком. Ти не можеш вибирати - знежирене або десятивідсоткове. Щасливе кохання або нещасна - тут від тебе нічого не залежить. Закоханий чоловік зовсім беззахисний... Я зараз наведу приклад, і ти відразу все зрозумієш... Ми з Машею Порошиної, її чоловіком і ще однією актрисою, будучи в Туреччині, поїхали на атракціони. Скрізь черзі, і лише у одного немає народу… Називається «Камікадзе». Я зголосився першим кататися. І ось лечу в темряві по цій нескінченній тісній трубі і думаю: «Господи, тільки б це коли-небудь закінчилося!» Так і в коханні у мене. Бували різні періоди в житті...
«Аіф»: - Виходить, ви не вірите в те, що відносини можуть бути щасливим власником заміського будинкуливыми і на все життя?
М.О.: - Чому ж? Головне - повага має бути один до одного. Сім'я - це ще й велика праця двох людей, терпіння, прощення і розуміння, нарешті, відповідьственность один перед одним.
«Аіф» - А ще правильно кажуть, що людині повинно бути цікаво насамперед з самим собою. Тому що інший тебе завжди може зрадити.
М.О.: - Собака не зрадить! У мене чудовий чихуа-хуа. Коли я приїхав вибирати цуценя на собачу ферму, до мене вибігла величезна зграя малечі, обліпила мене - я боявся наступити на когось і розчавити. І тут бачу: поважно, з гідністю крокує щеня, як мені здалося, дуже схожий на Костянтина Аркадійовича Райкіна! Тепер ця собака - моя найулюбленіша істота. Визнає тільки мене, тільки я для нього авторитет. Ну а якщо серйозно, то я щаслива людина, оточений люблячими і відданими мені людьми. У мене прекрасна мама, сім'я, давні добрі друзі. Що ще потрібно для щастя?!